Дніпрова Чайка – літературний псевдонім (тахаллус) української письменниці Людмили Олексіївни Березиної (Василевської).

Л.О.Березина народилась 1 листопада 1861 р. у родині священика у с. Карлівка Херсонської губ. (Нині це село Зелений Яр Доманівського району Миколаївської області).

В 1879 р. вона закінчила Одеську гімназію і працювала як учителька. В 1885 р. вона переселилась до Херсона, де познайомилась з українським інтелігентом (губернським статистиком) Фефаном Олександровичем Василевським. Невдовзі вони оженились, мали дітей – Оксану, Вячеслава, Наталку.

Літературна діяльність Дніпрової Чайки розпочалась ще в гімназії. В 1885 р. в одеському українському альманасі «Нива» були опубліковані її перші твори. В подальшому вона друкувала свої твори у Галичині (в альманасі «Перший вінок», журналах «Правда», «Зоря», «Дзвінок»). Серед її творів – поезії, драми, казки, оповідання, переклади.

В 1889 р. влада заборонила Ф.Василевському проживати в Херсоні, вся родина переїхала у с. Королівка (нині Фастівського району Київської області), де жила до 1895 р. Тут Дніпрова Чайка записала ряд народних пісень.

Велика творча дружба поєднувала Дніпрову Чайку з Миколою Лисенком. Для нього вона написала лібретто трьох дитячих опер («Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і весна»), з її голосу Лисенко записував народні пісні.

Померла письменниця 13 березня 1927 в с. Германівка (нині Обухівського району Київської обл.). Похована у Києві на Байковому кладовищі.

Літературна спадщина Дніпрової Чайки не має сучасного наукового видання. За життя письменниці в 1919 – 1920 рр. в Києві було видано двохтомник її творів; в 1931 р. в Харкові видавництво «Рух» випустило двохтомне зібрання, яке невдовзі було заборонено, оскільки його укладачі були заарештовані злочинною більшовицькою владою. В радянський час (1960, 1987 рр.) було випущено вибрані твори. В незалежній Україні до кращого видання її творів поки що не дійшло.