Березень в Україні часто називають Шевченковим, і це не випадково. Щороку навесні Великий Кобзар приходить до нас і щороку новим, неповторним.
Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.
У його особі український народ ніби об’єднав найкращі сили й обрав співцем своєї історичної слави та гіркої долі. Під думи народні налаштовував свою ліру Кобзар, тому й оживало в його полум’яному слові все те, що таїлося в глибині душі народу.
Народився Тарас Григорович Шевченко 9 березня 1814 року в селі Моринці, на Черкащині, у родині селянина-кріпака. У селі Кирилівка минули дитячі роки Тараса. Тільки невпинною тяжкою працею змогли Грицько і Катерина Шевченко утримувати себе і своїх шістьох дітей.
Ріс Тарас, як усі сільські кріпацькі діти, під Божою опікою, але вже змалку вирізнявся з-поміж ровесників. Був він до всього цікавий, допитливий, хотів усе знати.
Одного сонячного ранку восени 1822 року, мама у темно-зеленій корсетці, у синій спідниці, в зеленій квітчастій хустці на голові – вся святково усміхнена, пригладила Тарасові чупринку, наділа нову шапку, почепила йому через плече торбину для книжок, обдарувала лагідною усмішкою і сказала: «Щасти тобі, синку, може, людиною станеш…». Так на восьмому році життя Тарас став учнем дяка.
Та лихо не спало. Коли Тарасові було 9 років померла його мати, а в 11 років залишився він круглим сиротою бо ж і батько помер. Став Тарас пасти громадську худобу. Та все ж мріяв про малювання. Знайшов – таки одного маляра, який погодився взяти його в науку, проте Тарасові треба було отримати дозвіл від пана Енгельгарта.
Охота до малювання не покидала Тарасика. Пан сварив його, тяжко карав, лютував. Виїжджаючи до Петербургу взяв його з собою. Один з видатних митців дорадив панові віддати хлопця в науку до Ширяєва.
У Петербурзі пощастило Тарасу познайомитись зі славними художниками і письменниками, які зібрали гроші і 22 квітня 1838 року викупили його з кріпацтва за 2500 карбованців. Шевченко став вільною людиною.
Він був живою піснею, журбою і плачем. Усе життя поета було важке і жорстоке, але він не падав духом і все зміцнював – то піснею, то словом, то власним життям – безмежну любов до України. У 1840 році світ побачив “Кобзар”!
Після закінчення Академії мистецтв, Шевченко повернувся на Україну і вступив до таємного політичного товариства. У 1847 році його заарештували і присудили на заслання за Урал. Неволя тривала довгих 10 тяжких років, які відібрали в поета здоров’я, проте не вбили його палкої, глибокої любові до рідного краю. Кобзар намагався також довести, що кожен народ повинен мати свою національну гідність, мораль, освячену віковими традиціями
Тарас Григорович Шевченко помер 10 березня 1861року. Поховали його на Смоленському кладовищі в Петербурзі. У травні цього ж року тіло Великого Кобзаря було перевезено в Україну. Друзі вибрали для поховання місце на Чернечій горі, звіряючи величність місця з рядками «Заповіту».
Минуло багато років від дня народження Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні його слово живе між нами.
