Василь Стефаник народився 14 травня 1871 року в селі Русів Івано-Франківської області в сім’ї заможного селянина. У 1880 р. батько віддав до другого класу початкової школи в Снятині. Навчався у Снятинській міській школі, потім у польських гімназіях у Коломиї та Дрогобичі. Був виключений з Коломийської гімназії через участь у «Покутській трійці». По закінченні Дрогобицької гімназії вступив до медичного факультету Краківського Університету.
Поступово втрачав зацікавлення медициною і зрештою у 1900 покинув університет. У 1904 році одружився на дочці священика Ользі Гаморак, мав трьох синів. У 1910 році перейшов батьківський спадок у рідному селі, куди він переїхав і де прожив до кінця життя. Перші літературні спроби припадають на роки навчання в гімназії; 1897 в чернівецькій газеті «Праця» надруковано кілька його новел з життя покутського села. Засновує читальні «Просвіти», як член Радикальної партії агітує на виборах, виголошує палкі промови на вічах, 1908–1918 роках працює послом австрійського парламенту.
У 1916 році Стефаник повертається до літературної творчості, яка триває до 1933р. Радянський уряд з пропагандивною метою призначив йому в 1928 персональну пенсію, від якої, Стефаник у 1933 відмовився, коли довідався про штучно створений голод і переслідування української інтелігенції. Внаслідок чого його в УРСР аж до 1939 перестали згадувати. Відтоді його видають сфальшовано, представляючи як прихильника радянського ладу.
Помер Василь Стефаник 7 грудня 1936 року.
Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/s/stefanik-vasil/2311-vasil-stefanik-biografiya-skorocheno

Новели Василя Стефаника читати нелегко, тому що він пише «коротко, сильно і страшно». Але їх треба-таки читати, співпереживаючи. Бо лише так, боліючи разом з автором та героями його творів, не даємо загрубіти й зачерствіти нашим душам і серцям, залишаючи їх відкритими для добра, співчуття й милосердя.
https://www.google.com/url…