Черкасенко Спиридон Феодосійович — український письменник, драматург та педагог. Народився 24 грудня 1876 р. в містечку Новий Буг Катеринославського повіту Херсонської губернії (нині Миколаївська обл.) у селянській родині. Закінчив двокласну школу, потім Новобузьку учительську семінарію. З 1895 р. працював у школі вчителем. Семінарія була російськомовним навчальним закладом, жодних знань з української мови й літератури не давала, тож перші поетичні спроби С. Черкасенка були російською мовою. Знання української мови він виніс з рідної хати, українською літературою зацікавився пізніше, коли прочитав «Кобзар», антологію української літератури «Вік» (1900) і познайомився з українським письменником Миколою Чернявським.

С. Черкасенко вчителював у різних народних школах Катеринославщини (Новопавлівка, Василівка, Улянівка, Юхів). У 1901 році його переведено на посаду вчителя на Лідіївські рудники (колишня Юзівка), там він прожив дев’ять років. Довголітня учительська праця у шахтарському середовищі дала початкуючому письменникові великий запас життєвих спостережень, які він художньо реалізував у своїх поезіях, оповіданнях та п’єсах із шахтарського життя.

З 1910 року Спиридон Черкасенко працював у Києві в редакції педагогічного журналу «Світло», в товаристві «Українська школа», писав фейлетони, оповідання та статті до газети «Рада», входив до редакції журналу «Дзвін».

Коли з початком Першої світової війни всі українські періодичні видання було закрито, він починає працювати в театрі М. Садовського, де займає різні адміністративні посади.

У 1917—1918 рр. С. Черкасенко укладав читанки й букварі для українських шкіл («Буквар», «Рідна школа», «Читанка», «Найпотрібніші правила правопису», «Граматика» та ін.). Разом з театром М. Садовського у 1919 році він переїхав до Кам’янця-Подільського. Цього ж року Міністерство освіти УНР запропонувало С. Черкасенку готувати підручники для українських шкіл і з цією метою відрядило його до Відня, де він працював у різних видавництвах («Дзвін», «Українська школа», «Земля»), укладаючи та редагуючи українські книжки. Українські видавництва, у яких він працював, поволі припинили свою діяльність, і Черкасенко залишив Відень. З 1923 року він жив в Ужгороді. Тут доля знову звела його з М. Садовським, який очолив просвітянський театр на Закарпатті. Незабаром М. Садовський повернувся на Україну, а С. Черкасенко залишився працювати театральним референтом товариства «Просвіта» в Ужгороді, де прожив до 1929 року, брав участь у місцевому культурному, театральному та літературному житті. Він зблизився з прогресивними силами краю, чим накликав на себе гнів влади. У 1927 р. поліція звинуватила Черкасенка у співпраці з комуністами і запропонувала йому протягом трьох діб залишити край.

Письменник виїхав до Чехії і оселився в селі Горні Черношіце на околиці Праги, де й прожив до кінця життя. Він займав скромну кімнату у місцевому готелі, дуже бідував. Останнє десятиліття його безпросвітного нидіння на чужині було отруєне чорними звістками про сталінський голодомор в Україні, про дикі репресії й знищення пам’яток української культури. Він був свідком боротьби за українську державність на Карпатській Україні у 1939 році, у цій боротьбі втратив єдиного сина, пережив початок Другої світової війни, яка принесла стільки страждань і втрат його рідному народу.

Серед творчого доробку письменника вирізняються ліричні поезії, драматичні твори, оповідання, романи. Для лірики автора характерна мелодійність, закоханість у народну пісню, легкість поетичних форм. У поетичній спадщині автора є твори пейзажної, інтимної, громадсько-політичної лірики.

Найбільш відомим за життя С. Черкасенко був як драматург. Він створив понад двадцять драматичних творів на сучасні та історичні теми. Кращі п’єси ставилися театром М.Садовського.

Письменник працював і у жанрі малої прози – написав ряд оповідань про шахтарів, учителів, дітей.

Одержавши у березні 1939 року звістку про загибель сина, Спиридон Черкасенко тяжко захворів. Доглядали його ченці. 8 лютого 1940 року письменника не стало. Поховали його на Ольшанському цвинтарі у Празі. Поряд – могили О. Олеся та С. Русової.

Різностороння творчість письменника посіла гідне місце в історії української літератури.