Павло Глазовий Павло Прокопович Глазовий народився З0 серпня 1922 року в так званому історичному козацькому Дикому полі у смт Новоскалювата (тодішня Кіровоградщина) Миколаївської області в родині хлібороба. 11-річним хлопчаком Павло пережив голодомор, під час якого помер його молодший брат. Після 8-річки закінчив педагогічне училище в м.Новомосковськ Дніпропетровської області, працював учителем молодших класів.
Пішов добровольцем в армію, з початком війни мав кваліфікацію авіаційного механіка і звання сержанта. Потрапив у блокадний Ленінград, нагороджений медаллю «За оборону Ленінграда». Під час блокади Павло став недобачати на ліве око, це — наслідок опіку під час рятування дітей з підвалів.
Після демобілізації Павло здобув вищу освіту в Київському педагогічному інституті. З 1950 по 1961р. працював заступником редактора журналу «Перець», згодом — заступником головного редактора журналу «Мистецтво». Спочатку писав усмішки і фейлетони, згодом – репризи для цирку та авторські діалоги для популярних Штепселя й Тарапуньки. Був членом Спілки письменників України з 1968 р. Автор поеми «Слався, Вітчизно моя!», 13-ти книжок сатири та гумору, 6-ти книжок для дітей. Заслужений діяч мистецтв України (1993 рік). Нагороджений Орденом «За заслуги» III ступеня (1997 рік). Помер Павло Глазовий у 2004 році.
Гумористичні та сатиричні твори Павла Глазового, особливо народні усмішки, знають мільйони українців по обидва боки океану.