Маркіян Семенович Шашкевич народився 6 листопада 1811 р. у селі Підлісся тодішнього Золочівського повіту, що на Львівщині, у сім’ї священика. Як тоді і годилося – початкову освіту здобув у дяка, потім навчався у Золочівській німецькій школі, а також у Львівській та Бережанській гімназіях (тоді і почав писати вірші).

З 1829 року Шашкевич навчається у Львівській духовній семінарії та водночас є слухачем філософського відділу університету. Однак традиційна наука не цікавить його: він все тужив за чимось, чого в школах не вчили, чого не знаходив ні в старих, ні в нових словесностях… 21 лютого 1831 р. за порушення семінарського режиму й “вільнодумство” Маркіяна Шашкевича було виключено з семінарії… Активно займається самоосвітою, читає все, що стосується слов’янських культур, знайомиться з “Енеїдою” І. Котляревського, граматикою О. Павловського, та збіркою народних пісень М. Максимовича.

По смерті батька (1833 р.) Маркіян Шашкевич знову поступає у Львівську семінарію і після її закінчення (1838 р.) стає попом по селах Львівщини (Гумниська, Нестаничі, Новосілки). Під час навчання в семінарії Шашкевич спільно з Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем заснував “Руську Трійцю” та згуртував національно свідому молодь (Г. Ількевича, І. Білинського, Ф. Мінчакевича, М. Козловського, А. Величковського та ін.) на боротьбу за національно-культурне відродження на західних землях, зокрема за відродження народної мови в письменстві й церковних проповідях. Як результат їх діяльності була поява фольклорних збірок “Син Руси” (1833 р.) і “Зоря” (1834 р.) та альманаху “Русалка Дністровая” (1837 р.), що вирішально вплинула на національне відродження й розвиток української літератури в Галичині.

Перший вірш Шашкевича “Голос галичан” з’явився в друку 1835 р. Його поетична спадщина відносно невелика, але високо оцінена І. Франком та ін. Крім кількох інтимно-ліричних поезій (“До милої”, “Туга за минулим”, “Думка”) Шашкевич писав переважно вірші патріотичного характеру (“Руська мова”, “Дайте руки”, “Слово до чтителей руського язика”, “Побратим”, “Лиха доля”…), також на історичні теми: “Хмельницького обступлення Львова”, “О Наливайку”, “Болеслав Кривоустий”. 1836 р. Шашкевич опублікував брошуру “Азбука і Abecadlo”, спрямовану проти спроб заведення в українській мові латинської абетки. Шашкевич переклав частину “Слова о полку Ігоревім” та Святого Письма (Євангеліє від Матея і Йоана) на народну мову (1842 р.). Посмертно Я. Головацький видав його “Читанку” для малих дітей (1850 р.), яка з успіхом використовувалась в початкових школах Галичини.

Як не прикро, але матеріальні нестатки, постійне цькування властей вкрай погіршили здоров’я Шашкевича (зі студентських років він хворів на сухоти). 1842 р. поет перебрався до Новосілок Новомилятинського району й остаточно занедужав. Смерть молодшого сина спричинила в нього тяжкі переживання і сприяла загостренню туберкульозу. Втративши зір і слух, паралізований він ще кілька місяців страждав. 7 червня 1843 р. Маркіян Шашкевич помер. Слава його як будителя національної свідомості й зачинателя нової української літератури в Галичині почала зростати посмертно. 1891 р. тлінні останки Маркіяна Шашкевича перенесено до Львова. 1911 р., у століття народження письменника, відбулося величаве шашкевичівське свято з поставленням йому на Білій Горі хреста-пам’ятника. 1959 р. у Підлиссі відкрито літературно-меморіальний музей, а 1962 р. там таки поставлено бронзове погруддя Шашкевича. За новіших часів культ Шашкевича зростає як реакція на русифікацію України й асиміляцію українців у діаспорі. У Вінніпезі (Канада) засновано Інститут Маркіяна Шашкевича (1961 р.), який з 1963 р. видає збірку “Шашкевичіяна” (до 1985 р. — 39 чч.) та “Бібліотеку Шашкевичіяни” (редактор М. Марунчак). Там таки поставлено бронзове погруддя Шашкевича і його ім’ям названо місцевий парк.

Поетична спадщина поета — коштовна перлина в духовній скарбниці українського народу…