29 січня 2020 року у ШБІЦ ОЗО “Шкарівський академічний ліцей” був проведений конкурс читців поезії великого українського поета, борця за свободу України, блискучого перекладача, патріота і правдолюба Василя Стуса.
Він жив і загинув, аби український народ мав те, що Богом дане кожному народові – свободу, незалежність, право на рідну мову, історичну пам’ять, самобутню культуру.
Вітаємо:
І місце – Проволовська Аліна (8 клас);
ІІ місце – Поліщук Дар’я (6-А клас);
ІІ місце – Ященко Олександра (6-Б);
ІІІ місце – Гальченко Анастасія (6-Б);
ІІІ місце – Малюк Вікторія (6-А).

Цьогоріч Василю Стусу мало би виповнитися 82 роки. Його серед нас уже немає, він не ходить  по своїй землі, але пам’ять живе  у наших серцях, його дух поміж нами. Слова, такі болючі, тривожні, налиті вірою  в перемогу над ворогами українського народу. Його уже нема серед нас, та ми пам’ятаємо  його, пам’ятаємо те життя, яке він прожив гідно.  Василь Стус мріяв, щоб україномовні школи і наш народ, як і всі народи у світі, мав свою мову, історичну пам’ять і гідність.
Народився Василь 7 січня 1938 р. в хліборобській родині в с. Рахнівці на Вінниччині. Після закінчення школи навчався в Донецькому педінституті. Далі вчителював, служив в армії, працював в газеті.
У 1959 р. у «Літературній газеті» з’явилися перші вірші поета.
З 1961 р. викладає українську мову та літературу в 23-й Горлівській школі.
У 1963 р. вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Шевченка в Києві. Бере участь у роботі Клубу творчої молоді. За участь у протесті на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» виключили з аспірантури. Відтоді не надрукували жодного рядка.
У 1965 р. одружився з Валентиною Попелюх, та народився син Дмитро. У 1970 р. на похороні Алли Горської звинуватив владу у її вбивстві. У Брюсселі виходить його перша книжка «Зимові дерева».
У 1972 р. разом з іншими українськими поетам його було заарештовано й засуджено. Ув’язнення відбував у Мордовії. Після завершення основного терміну відправили у заслання. Після повернення відмовився від радянського громадянства.
У 1979 р. повертається та працює у Києві.
У 1980 р. знову був засуджений до 10 років ув’язнення та 5 років заслання. 28 серпня 1985 р. його відправили у карцер, де він оголосив голодування. У ніч із 3 на 4 вересня 1985 р. помер.